На проспекті Passeig de Gràcia, між вулицями Consell de Cent і Aragó, стоїть один-єдиний квартал будинків, який містяни ще на початку XX століття прозвали «Яблуком розбрату». Назва — не перебільшення: тут на відстані кількох десятків метрів один від одного стоять будинки, збудовані чи перебудовані п’ятьма різними архітекторами майже одночасно, і кожен із них явно намагався переплюнути сусіда.
Звідки взялася назва
Каталонською квартал називають Illa de la Discòrdia, іспанською — Manzana de la Discordia. І тут криється подвійна гра слів. По-перше, вислів «illa/mansana de la discòrdia» — це каталонський відповідник виразу «яблуко розбрату», що відсилає до давньогрецького міфу про золоте яблуко, через яке посварилися три богині. По-друге, іспанське слово manzana означає одночасно і «яблуко», і «квартал» (міський блок), тож жарт працює на два фронти: і як «яблуко розбрату» в міфологічному сенсі, і як буквально «квартал розбрату».
Прізвисько закріпилося завдяки барселонській сатиричній пресі початку XX століття, яка з іронією коментувала, наскільки різні — аж до відвертого візуального конфлікту — вийшли будівлі на одному кварталі. Один із перших відомих прикладів такої карикатури з’явився в сатиричному журналі L’Esquella de la Torratxa в жовтні 1905 року.
Чому так вийшло
У другій половині XIX століття Барселона стрімко розросталася, і саме тоді спроєктували новий район Ешампле (Eixample) з його впізнаваною сіткою вулиць зі зрізаними кутами. Passeig de Gràcia — головний бульвар цього району — швидко перетворився на найпрестижнішу адресу міста: заможні родини одна за одною купували тут ділянки й перебудовували старі будинки на власний смак, змагаючись у розкоші.
Так сталося, що впродовж приблизно десяти років — з 1898 по 1911 рік — власники п’яти сусідніх будинків одного кварталу незалежно один від одного найняли провідних архітекторів свого часу для повної перебудови фасадів. Через відсутність єдиного стилістичного плану кожен будинок вийшов зробленим у власній, часто протилежній сусідній, естетиці.
П’ять будинків одного кварталу
Casa Lleó Morera (№ 35) — Лluís Domènech i Montaner
Найпівденніший будинок кварталу. У 1902 році Франческа Морера замовила архітектору Льюїсу Доменек-і-Монтанеру — авторові Палацу каталонської музики та лікарні Сант-Пау — повну перебудову старого будинку 1864 року. Первісно планувалося просто оновити фасад, але зрештою вийшла практично нова будівля. Над оздобленням працювала ціла команда з понад сорока митців: скульптори, мозаїчисти, керамісти та майстри вітражів.
Назва «Лleó Morera» («лев і шовковиця») пояснюється буквально — на фасаді й у декорі всюди повторюються зображення лева та шовковичного дерева, що обігрують прізвище родини. На другому поверсі можна побачити скульптурні алегорії тодішніх технологічних новинок — фотографії, електрики, фонографа й телефону. Усередині будинок і сьогодні вражає вітражами, різьбленими меблями (частину створив дизайнер Гаспар Омар) та світлом, що проходить крізь кольорове скло, утворюючи візерунки в дусі природних мотивів.
Будівля отримала міську премію за найкращу архітектурну роботу року в 1906-му. А під час Громадянської війни в Іспанії невеликий бельведер на даху використовували як кулеметну позицію — від обстрілів його потім довелося відбудовувати.
Casa Mulleras (№ 37) — Enric Sagnier
Найстриманіший будинок кварталу і водночас — цілком свідомий контраст до сусідів. Оригінальну будівлю звели ще в 1868 році, а в 1906—1911 роках текстильний промисловець Рамон Мульєрас замовив архітектору Енріку Саньєру (одному з найплідніших зодчих Барселони) її переоформлення в неокласичному стилі з елементами рококо — зокрема, галерею та балкони.
Цікавий історичний казус: за даними міського дослідження про цей квартал, із п’яти будинків лише Casa Mulleras мала повністю оформлені дозвільні документи на реконструкцію. Решта чотирьох власників мусили платити штрафи міській раді за перевищення погодженої висоти забудови та інші порушення.
Casa Bonet, вона ж Casa Torruella (№ 39) — Marcel·lí Coquillat i Llofriu
Останній за часом будинок кварталу, перебудований у 1915 році архітектором Марсельї Кокільятом у неоготичному стилі з елементами необароко. Він менш відомий, ніж інші чотири споруди, і часто губиться в тіні гучніших сусідів, але саме завдяки йому квартал набув остаточного вигляду, який ми бачимо сьогодні.
Casa Amatller (№ 41) — Josep Puig i Cadafalch
Про цей будинок ми вже писали окремо детально: шоколадний магнат Антоні Амальє замовив архітектору Хосепу Пуч-і-Кадафалку повну реконструкцію в 1898—1900 роках. Результат — ступінчастий фронтон із кольоровою майолікою в дусі фламандської та нідерландської архітектури, різьблений фасад із какао-бобами й алегоричними скульптурами тварин та барельєфом Святого Юрія з драконом. Це найбільш «північний» і геометрично строгий будинок серед п’яти — свідома протилежність хвилястим формам сусіда праворуч.
Casa Batlló (№ 43) — Antoni Gaudí
Найвідоміший і найексцентричніший будинок кварталу, а разом з тим і найпізніший за завершенням серед трьох головних модерністських споруд (реконструкція 1904−1906 років). Оригінальну будівлю зверлии ще в 1877 році, а в 1900-му її придбав текстильний магнат Жузеп Бальо, який поставив архітектору умову: результат має разюче відрізнятися від сусідніх будинків. Гауді впорався з надлишком.
Хвилястий фасад, вкритий мозаїкою з розбитої кераміки (техніка trencadís, що переливається від золотисто-помаранчевих до зелено-блакитних відтінків), балкони у формі масок або черепів, кістяні на вигляд колони — усе це традиційно трактують як алегорію битви Святого Юрія з драконом: вигнутий покрівельний гребінь нагадує спину дракона, а невелика вежа з хрестом на даху — спис святого, встромлений у тіло чудовиська. Будинок отримав неофіційну назву «Каса дель Оссос» («Будинок кісток») саме через своєрідну, майже скелетоподібну пластику фасаду. Усередині практично немає прямих ліній — хвилястість пронизує і фасад, і інтер'єр, аж до сходів і дверних отворів.
Три стилі, одна вулиця
Якщо коротко підсумувати контраст, заради якого квартал і отримав свою назву:
- Domènech i Montaner (Casa Lleó Morera) — пишний, «квітучий» модернізм із насиченим декоративним оздобленням, порівнюваний із Палацом каталонської музики того ж архітектора.
- Puig i Cadafalch (Casa Amatller) — геометрична, майже готично-північна строгість зі ступінчастим дахом і різьбленою символікою.
- Gaudí (Casa Batlló) — органічна, «жива» архітектура без жодної прямої лінії, що нагадує казкову істоту.
А ще в тому ж кварталі стоять два будинки — Casa Mulleras і Casa Bonet, — які взагалі не належать до модернізму: перший демонстративно неокласичний, другий — неоготично-необароковий. Саме це поєднання настільки несумісних стилів на одній вулиці й дало привід сучасникам іронічно назвати квартал «яблуком розбрату».
Чому варто побачити квартал цілком
Сьогодні Illa de la Discòrdia — один з обов’язкових пунктів будь-якого маршруту архітектурними стежками Барселони. Цінність кварталу не так у кожному окремому будинку (хоча Casa Batlló і Casa Amatller — самостійні пам’ятки зі своїми музеями), як у можливості за кілька хвилин ходьби порівняти напряму, як по-різному провідні архітектори однієї епохи розуміли красу, розкіш і саму ідею модерну.
Практично: усі п’ять будинків розташовані на непарній стороні Passeig de Gràcia між вулицями Consell de Cent і Aragó, найближче метро — станція Passeig de Gràcia (лінії L2, L3, L4). Casa Batlló та Casa Amatller відкриті для відвідування з музейними експозиціями та аудіогідами; Casa Lleó Morera останніми роками закрита для внутрішніх екскурсій, але її фасад і перший поверх можна розглянути ззовні; Casa Mulleras і Casa Bonet — приватні будівлі, доступні лише для огляду фасадів.
