Будинок Льо-і-Морера (Casa Lleó Morera) — одна з найважливіших пам’яток каталонського модернізму та справжнє «палаццо в мініатюрі», створене видатним архітектором Льюїсом Доменек-і-Монтанером (Lluís Domènech i Montaner). Разом із Будинком Бальо (Casa Batlló Антоні Ґауді) та Будинком Амальє (Casa Amatller Жузепа Пуч-і-Кадафалка) він утворює знаменитий «Квартал роздору» (Illa de la Discòrdia) на проспекті Пасео-де-Ґрасія — і, як не дивно, саме з цього будинку те архітектурне «змагання» й почалося.
Історія та походження назви
- Адреса: Passeig de Gràcia, 35, L’Eixample, Барселона
- Роки реконструкції: 1902−1905
- Замовниця: Франсеска Морера (Francesca Morera)
- Архітектор: Льюїс Доменек-і-Монтанер (Lluís Domènech i Montaner)
Франсеска Морера отримала будинок у спадок від свого дядька Антоні Морери й одразу вирішила перетворити стару споруду 1864 року (Casa Rocamora) на найрозкішніший палац на Пасео-де-Ґрасія. Однак побачити результат їй так і не судилося: вона померла у 1904 році, за рік до завершення робіт. Реконструкцію довів до кінця її син — лікар Альберт Льо-і-Морера (Albert Lleó i Morera), чиє прізвище будинок і носить сьогодні.
Прізвища господарів, до речі, буквально закодовані в декорі фасаду й інтер'єру у вигляді геральдичної гри слів:
- Lleó (Лев) — зображення левів у кам’яному різьбленні та ковці
- Morera (Шовковиця, шовковичне дерево) — мотиви листя й плодів шовковиці в орнаментах
Художній ансамбль: майстерня каталонських геніїв
Доменек-і-Монтанер підійшов до проєкту як до синтезу всіх декоративних мистецтв (те, що німецькою назвали б Gesamtkunstwerk), і залучив до роботи найкращих майстрів свого часу:
Скульптури Еусебі Арнау (Eusebi Arnau). На балконах другого поверху (Planta Noble) стояли чотири жіночі скульптури, кожна з яких тримала в руках новітній винахід початку XX століття — фонограф, фотоапарат, телефон та електричну лампочку. Це була не просто декоративна деталь, а свідома алегорія Модернізації та Прогресу, що стрімко вривався у життя Барселони на межі століть.
Вітражі Антоні Ріґальта (Antoni Rigalt i Granell). Задня галерея головного поверху прикрашена вражаючим вітражним ансамблем із зображенням сільських пейзажів, птахів та рослин — одним із найбільш вражаючих вітражних комплексів усього каталонського модернізму.
Меблі та маркетрі Гаспара Омара (Gaspar Homar). Видатний червонодеревник розробив унікальний меблевий гарнітур із дерев’яною інтарсією (мозаїкою з різних порід дерева) та панно на сюжети каталонських фольклорних пісень. Найвідоміший приклад цієї роботи — монументальний камін у вітальні Planta Noble, центральна частина якого прикрашена дерев’яним панно з інтарсією, що зображує сцену з народної каталонської колискової «L'enfanfó».
Мозаїки Льюїса Бру (Lluís Brú) та Маріо Маральяно (Mario Maragliano). Стіни та підлоги викладені мозаїчними панно з кераміки та смальти. У внутрішньому галерейному дворику Доменек-і-Монтанер, на відміну від Ґауді з його битим посудом і сміливими органічними формами, використав дрібну керамічну мозаїку тренкадіс для створення ідеально рівних, класичних орнаментів та сільських пейзажів.
Стелі кожної кімнати виконані у різній техніці — від ліпного гіпсу до різьбленого дерева із золоченням, а стіни в окремих приміщеннях були обтягнуті спеціальним шовком із вишитими рослинними орнаментами. Іншими словами, кожна кімната будинку виконана в окремій, ретельно продуманій декоративній техніці.
Архітектурні особливості
Найпомітніша риса будівлі ззовні — темпьєтто (templet), вишукана ротонда або вежа-альтанка, що вінчає дах. Щоб установити її, архітекторові довелося отримувати спеціальний дозвіл від мерії Барселони, оскільки конструкція перевищувала дозволену висоту фасадів.
У 1906 році Муніципальна рада Барселони визнала Casa Lleó Morera найкращою будівлею року (Premio del Concurso Anual de Edificios Artísticos) — і це не було випадковістю чи формальністю. Річ у тім, що три архітектори «Кварталу роздору» щороку фактично змагалися за цю саму муніципальну премію, і саме Доменек-і-Монтанер виграв її першим, ще у 1906-му, задовго до завершення сусідніх Casa Amatller і Casa Batlló.
Що цікаво, Casa Lleó Morera хронологічно й стала тим будинком, що фактично започаткував усе архітектурне «змагання» кварталу:
- 1902−1905 — Доменек-і-Монтанер будує Casa Lleó Morera: орнаментальний, рослинний, елегантний модернізм
- 1898−1900 — Пуч-і-Кадафалк зводить поруч Casa Amatller: неоготичний, північноєвропейський стиль зі ступінчастим фронтоном
- 1904−1906 — Антоні Ґауді переробляє Casa Batlló: органічний, експресіоністський, казковий стиль
Барселонці прозвали цей квартал «Кварталом роздору» не лише через візуальний контраст трьох споруд, а й тому, що суперництво архітекторів було цілком реальним, конкурсним, підтвердженим офіційними муніципальними нагородами.
Втрачені деталі та варварська реконструкція 1943 року
У будівлі є й сумна сторінка. У 1943 році перший поверх придбав магазин розкішного одягу Loewe, і архітектор Рамон Дюран Рейнальс оновив цоколь під нові вітрини. Під час цієї реконструкції скульптурні жіночі фігури Еусебі Арнау на рівні вулиці та нижні балкони були повністю знищені — їх просто збили молотками, щоб звільнити місце для стандартних вітрин магазину. Ця втрата вважається однією з найбільших культурних трагедій у міському архітектурному спадку Барселони.
Утім, частину фрагментів удалося врятувати. Коли каменярі розбивали нижній фасад, перехожий бізнесмен і колекціонер мистецтва Сальвадор Сампоре (Salvador Samper) зумів викупити й зберегти кілька кам’яних голів зі скульптур Арнау. Сьогодні дві з цих голів виставлені у Національному музеї мистецтва Каталонії (MNAC), а ще одна перебуває у приватній колекції.
Сучасний стан
З 2006 року будівля належить інвестиційній групі Grup Núñez i Navarro, яка провела масштабну наукову реставрацію фасаду й внутрішніх приміщень.
На відміну від Casa Batlló чи Casa Amatller, Casa Lleó Morera сьогодні є приватною власністю з офісними та житловими приміщеннями. Регулярні екскурсії всередину будинку наразі призупинені, а перший поверх займають бутіки, проте фасадом і темпьєтто на даху можна вільно милуватися просто з Passeig de Gràcia — і саме там, придивившись, усе ще можна розгледіти геральдичних левів і шовковичне листя, закодовані в декорі понад сто років тому.
