Сарата: німецька частинка колоритної Бессарабії

Школа Вернера, курган Слави, лютеранська кірха, двохсотрічне джерело — ці назви добре знайомі тим, хто хоч раз побував в одному з найцікавіших районних центрів Південної Бессарабії.

  • Населення: 5084 особи
  • Площа: 1 475 км. кв.

Історія виникнення селища

Офіційною датою заснування Сарати прийнято вважати 20 березня 1822 року. Відомо, що раніше тут знаходилося поселення буджацьких татар Гура-Курудер. Після переходу регіону до складу Російської імперії тутешні землі були віддані під заселення іноземним колоністам.

Засновником селища вважається німецький пастор Ігнац Ліндл. За його ініціативою сюди переселилося 50 родин католиків із Баварії та стільки ж лютеранських родин із Вюртемберга. У жителів Німеччини на той час були вагомі причини, щоб зважитися на такий крок: політична міжусобиця укупі із занепадом господарства після епохи Наполеона, і глибока духовна криза між старою римо-католицькою церквою та Реформацією, протестантським рухом, який набирав силу.

Бажаючи зберегти свободу дій і віросповідання, ці люди вирушили в довгий і небезпечний шлях. Так на бессарабських землях з’явилися німці…

Варто зазначити, що завдяки німецькій акуратності, педантизму і цілеспрямованості на початку 20 століття Сарата стала одним з найбільш процвітаючих культурних і промислових центрів Бессарабії.

І це не дивно, адже вона розвивалася як самодостатня, замкнута в собі культурно-етнічна громада. Десятиліттями переселенці зберігали свої традиції, культуру, обряди, національний одяг, побут і фольклор. Завдяки цьому саратці зуміли зберегти у своїй мові застарілу форму швабського діалекту, який на споконвічній німецькій території на сьогоднішній день давно зник…

Через Сарату протікає річка з однойменною назвою. Вважається, що назва як селища, так і річки, походить від румунського «sare» — сіль. Однак існує ще один варіант походження цього слова — від фракійського «sar», «sara», тобто «потік, річка, джерело».

У селищі, крім інших, є досить цікавий пам’ятний знак біля місця першої зупинки переселенців на території нинішньої Сарати — колодязь із журавлем, вода в якому є досі.

Сарата сьогодні

На сьогодні в житті селища дивовижним чином переплелися турбота про минулу спадщину і прагнення додати щось нове. Про це свідчить оновлення старого лютеранського цвинтаря та реновація центральної площі Сарати, постійне поповнення новими експонатами районного історико-краєзнавчого музею та безперебійна робота районного міжнаціонально-культурного товариства «Злагода», робота над проєктом історико-культурного центру «Німці Бессарабії» в Сараті на місці знаменитої, але вже напівзруйнованої школи Вернера і зведені сучасні об'єкти — стадіон, центр зайнятості. Нинішні саратці, як колись їхні предки, прагнуть зберегти рідну домівку в річковій долині, яка зовсім скоро розміняє третю сотню

Що подивитися в Сараті?

  • Лютеранська кірха
  • Історико-краєзнавчий музей
  • колодязь із журавлем

Інші статті про німецьких колоністів України:

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *