Янівська висота, розташована біля села Семенівка Обухівського району — важдиве і страшне для кожного українця місце одночасно. Ця місцевість, відома також як «висота смерті», бо стала ареною кривавих боїв у 1943−44 роках, коли радянські солдати вели надзвичайно важливі битви проти нацистських загарбників. Саме тут розігралися дуже трагічні Київської оборонної операції в 1943 році.
Історичні факти
У 1943 році, під час поступового відсування лінії фронту на захід та звільнення Києва та інших населених пунктів, німецькі війська надійно утримували свої оборонні позиції. Янівська висота стала однією з ключових точок оборони. Цей високий пагорб перетворився на справжню фортецю, яку окупаційні війська утримували.
Янівська висота, розташована на правому березі річки Красної, мала значне стратегічне значенням. Той, хто її займав, міг контролювати велику територію.
Радянська 76-міліметрова дивізіонна гармата мала набагато менший радіус дії, ніж 105-міліметрова зброя Німеччини. Аби мати хоч якусь перевагу в дальності ураження, радянські війська мали піднімати гармати на висоти і звідти працювати. Саме тому висоти були важливими. Щоб їх захоплювати і утримувати, не шкодували піхоти, і в боях за висоти знищували багато своїх бійців
З 13 листопада по 22 грудня 1943 року відбулась Київська оборонна операція, яка була частиною фронтової оборонної операції радянських військ 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна Н.Ф. Операція призначалася для припинення контрнаступу німецьких військ на київському напрямку. З букринського плацдарму 15−17 листопада були перекинуті частини 40-ї та 27-ї армій Червоної армії на ділянку Фастів—Трипілля, де радянські війська зупинили контрнаступ німців.
Під час Житомирсько-Бердичівської операції з 24 грудня 1943 року по 14 січня 1944 року радянські війська перейшли в наступ. Однак для розвитку наступу на цій ділянці фронту було необхідно захопити Янівську висоту, яку утримували німецькі війська.
Враховуючи великі втрати підрозділів на Букринському та Лютізькому плацдармах, значну частину особового складу складали мобілізовані українці Лівобережжя та Київської області, які були взяті Червоною армією із щойно звільнених населених пунктів.
Більшість солдат, які взяли участь у битвах на Янівській висоті, були мобілізованими українцями, щойно звільненими з-під німецької окупації радянською армією. Ці солдати не мали достатнього військового досвіду та обмундирування, що призвело до величезних людських втрат. Їх тіла лежали не тільки на Янівській висоті, а й по всіх навколишніх полях.
Береги Дніпра, як весняними квітами, рябіли трупами в різноколірному цивільному одязі".
Григорій Климов
Безперечно, в боях приймали участь і досвідчені бійці, але все ж таки їх було небагато. Це типова та жахлива тактика Радянського Союзу і чучасної Росії, коли противника просто закидають людським ресурсом і не рахують втрати.
Пощастило тим, кого змогли опізнати рідні і поховати. А кістки тих, кого не можна було ідентифікувати довго ще знаходили в полях під час сільських робіт.
Меморіальний комплекс збудований саме для вшаннування пам’яті тих, хто вирушив захищати свою землю та рідних, не маючи належної підготовки, неозброєний ат практично не маючи вибору. Місцеві мешканці протягом тривалого часу називали висоту «висотою смерті», а реальні втрати радянських воїнів на Янівській висоті залишаються таємницею історії.
Мій прадід
Скоріш за все, мій прадід, Вдов Микола Пилипович із села Новоселиця на Київщині теж приймав участь в подібній операції. Бо був спочатку в окупації, а потім мобілізований.
Восени 1943 року, коли після перемоги в Курській битві радянські війська зайшли в Україну, ставлення більшовиків до населення, що 2 роки прожило в окупації, було… Словом, на них дивилися, як на потенційних зрадників та колабораціоністів. Тому, за логікою Кремля, ці люди мали заплатити за свої «злочини».
В черговий звільнений від нацистів український населений пункт, слідом за військами прибував польовий військкомат, який проводив повну мобілізацію всіх чоловіків, здатних тримати зброю.
Коли Жукова запитали, як будемо переправлятися через Дніпро, плавзасобів же нема, він відповів: «По хохлам пройдьом!»
Їх відразу кидали в атаку на німецькі позиції, подекуди не видавши й військового одягу — так і з’явилося поняття «чорнопіджачники», або ж «чорносвитники». Зброї їм теж часто не давали. Селяни своїми трупами вистеляли шлях регулярним військам.
В битві на Київщині мій прадід був поранений і мав би загинути на полі бою, бо російські «побратими» тікаючи не хотіли обтяжувати себе пораненим українцем. Для того, щоб вибратися звісди, він мусив направити пістолета на свого і змусити себе евакуювати. Уявіть.
Після одужання прадід потрапив в армію генерала Чуйкова і отримав дві медалі за Відвагу і одну за взятті Берліну.
медаль за взяття Берліну 
медаль за відвагу
Але то вже геть інша історія…
Пам’ять
Спогади про трагічні події на Янівській висоті зберігаються у меморіальному комплексі, побудованому до 65-річчя визволення Обухівського району та України. Комплекс включає в себе зірку з вічним вогнем, могилу невідомого солдата-офіцера, капличку та військову техніку, що брала участь у військових діях.
Цей меморіальний комплекс став місцем, де кожен може віддати шану та вшанувати пам’ять тих, хто жертвував своїм життям за свободу. Пам’ятаймо про неосвічених героїв, які віддали своє життя на Янівській висоті. А також про злочини радянської влади проти українців, які стали розхідним матеріалом в цій битві.
Більше фото:
окоп
