Сьогоднішній випуск подкасту про Херсонщину — мою улюблену область України для подорожей. Бо Херсонщина просто неймовірна, тут є все, від рожевих озер до гейзера, від моря до пустелі.
Єдине, що завжди мене дратувало — те, що дуже часто так званий «початок історії» всього півдня, і Херсонщини зокрема, пов’язують з приходом сюди Російської імперії.
Типу прибули сюди росіяни, збудували міста, заводи. А до цього на цій землі наче було дике поле без цивілізації.
Тому сьогоднішнім подкастом я очу розвіяти той міф.
Це текстова версія мого подкасту про подорожі - Україна за кермом. Слухати подкаст можна тут:
Не можна пов’язувати всю історію Херсонщини тільки з останніми століттями та ще й з імперією, яка прийшла і завоювала ці місця. З імперією, яка значно відставала в розвитку від місць, які завоювала, яка нав’язала свою культуру.
Те що сталося з Україною чимось схоже на відносини Риму та Греції, коли Рим завоював державу, яка значно випереджала його в культурному розвитку і коштом неї отримав поштовх. Згадайте як сильно схожий пантеон богів Греції та Риму, грецький Арес то римський Марс, Діоніс і Бахус, Гера і Юнона, Посейдон і Нептун і тд.
От приблизно те саме сталось з Росією і Україною, коли в сусідів ще не було так називаємої літератури, а пушкін ще тільки вчився говорити, Котляревський вже написав Енеїду.
Але повернімось до Херсонщини. Північне Причорномор’я з прадавніх часів було обжите великими цивілізаціями, що змінювали одна одну: остготи, гуни, анти, хозари, караїми, печеніги, половці, Кримське ханство, ВКЛ. І аж останньою прийшла солнцелікая Катерина і удала, що всіх інших тут не стояло.
Мені дуже сподобалось, як в своїй книжці «Нариси Дніпра» Афанасьєв-Чужбинський розповідає про період співдружної державності України з Литвою та намагання Московії применшити та викривити значимість цього періоду. зверніть увагу, книга 1865 року. Цитую:
«Намагатимуся зробити найкоротший нарис історії південної Русі, але вважаю не зайвим зазначити, що в нас взагалі змішують історію Малоросії з історією Січі чи Запоріжжя, яке хоч і мало великий вплив на справи краю, однак жило цілковито окремим життям.
Коли південні області Русі зазнали нападу татар і удільні князі не в змозі були опиратися численним полчищам ординців, останні захопили нашу державу. Але південна смуга звільнилась від татар за допомогою литовців вже через 70 років і приєдналась до Литви на певних правах і привілеях, як вільний з вільним, рівний з рівним.
Два об'єднані народи жили без особливих суперечок, доки литовський князь Ягайло не одружився з польською королевою Ядвігою і не об'єднав під одним скіпетром литовців, малоросів та поляків. Всі ці три народи складали одну державу і управлялися кожний своїми власними вождями чи гетьманами.
Водночас Афанасій пише про відношення московитів до українців ось таке
«Різними правдами і неправдами можна притягнути висновок, що Малоросія ніколи не була незалежною, але висновок цей буде непереконливим, оскільки матиме проти себе досить важливі аргументи. Тим часом жодне з племен, які населяють нашу величезну імперію, можливо, на стільки не потребує захисту від несправедливих нападок, як малоросійське.
Нехай розсудливі люди і віддають йому належну справедливість, але ж чи багато з цих розсудливих заглиблювалися в історію цього племені, і хто ж займався дослідженням побуту цього доброго народу, який і досі для більшості має славу народу, здатного грати лише роль у якомусь комічному оповіданні: лише торкнуться історії Малоросії, одразу відчувають необхідність довести, що вона не існувала, захочуть виставити смішною мову малороса — перекрутять російські слова і думають, що справу зроблено, якщо комусь знадобиться зобразити смішного дурня — беруть малоруса, не давши собі праці навіть побіжно поглянути на його побут, побут оригінальний, вартий уважного вивчення."
Наша поїздка над Дніпром
Рік тому ми відправились в невеличку експедицію «над Дніпром», як я її назвала, повз селища Тягинка, Берислав, Бургунка і доїхали майже до Нікополя. По правді, ми не очікували багато від тої невеличкої екседиції, але отримали купу позитивних вражень: залишки литовської фортеці Тягинь, татарської Кизи Кермен, місце першої задокументованої появи козаків, козацька дерев’яна Введеньска церква, Кам’янська січ та багато ще чого цікавого.
Нас вразили місця бойової слави козаків, а також золотоординські середньовічні міста.
Розкопки останніх десятиріч говорять про цивілізацію, яка існувала на півдні України ще за часів середньовіччя, до приходу росії. До Катерини тут була велика культура Багатьох народів на перетині торговельних шляхів. На теренах Херсонщини співіснували український, татарський, литовський народи. Специфіка використання території кочовими та землеробськими цивілізаціями, а також рівень їх розвитку, спростовує ідею цивілізаторській місії Росії у всьому Північному Причорномор'ї, яка втілена у ідею Новоросії.
Тож ми бачимо, що до приходу московії тут було життя.
Але перейдімо до доказової бази, а саме до середньовічної історії Херсонщини. До речі, ви знали, що наука, яка вивчає період Середніх віків зветься медієвістика? Взагалі, це доволі цікавий період історії людства, але на жаль погано вивчений. В тому числі через те, що деякі факти пізніше навмисно стиралися.
Але спробуємо розвінчати міфи.
Фортеця Тягинь
На Херсонщині є низка архітектурно-археологічних пам’яток часів Великого князівства Литовського та Руського на кордоні із Золотою Ордою на розі двох світів, культур та цивілізацій.
Тут, на торговому шляху із північного Заходу на Південний Схід відбувалося функціонування митниць та переправ (Таванська, Тягинська), облаштування фортифікаційних споруд, якими постали вежа Вітовта в селі Веселе, фортеця Тягин та укріплення Бургунки.
Одним з найвагоміших доказів середньовічної історії Херсонщини стало село Тягинка. Фортеця і городище Тягинь — унікальний об'єкт, що має пряме відношення до історичної спадщини Великого Князівства Литовського часів князя Вітовта і його наступників князів литовських, кримськотатарського хана Менглі-Герея, кримських татар, османів, а також початкової доби українського козацтва.
Фортеця та городище Тягин розташовані на півострові між р. Дніпро та його правою притокою — р. Тягинкою, яка й дала назву фортеці та городищу. Потрібно зазначити, що в часи існування фортеці та городища, у середньовіччі, півострів, на якому вони знаходилися, був островом, площею 18,5 га, оточений з усіх боків водами р. Дніпро та р. Тягинки.
Фортеця та городище Тягин розташовувалися в дуже зручному стратегічному місці, яке дозволяло здійснювати контроль як за водним торговельний шляхом, який проходив по р. Дніпро, так і за сухопутним шляхом між Європою та Кримом. Тут діяла одна з небагатьох зручних переправ на Лівобережжя Дніпра.
Цей замок мав дуже цікаву історію, збудували його литовці, потім відвоювали золотоординці, більш того, перша згадка про українських козаків, яка відноситься до 1492 року, пов’язана саме з цим місцем. Але давайте по порядку.
Історична Тягинка знаходиться на перехресті торговельних шляхів від бронзи до пізнього середньовіччя. Вона була одним з яскравих культурних мостів Сходу та Заходу, осілої та кочівницької культур, де відбувався їхній безперервний діалог. Археологічні дослідження відкривають розмаїття цього насиченого подіями життя, розвинутої міської культури Великого Степу, руйнуючи імперсько-радянську рецептуру ідеології «дикого поля», пустелі, протистояння, ворожості, безперервної війни світів, яка нібито тривала до появи тут Російської імперії.
В радянські часи увага приділялася переважно вивченню слідів древніх і античних часів на Херсонщині - скіфських курганів, старогрецьких поселень. Проте середньовічна історія півдня України замовчувалася, вважалося, що в ті часи тут не було значущий поселень, а були лише дикі степи, де випасали худобу кочові племена.
У ході розкопок було підтверджено наявність одного з найбільших Золотоординських міст Нижнього Подніпров'я другої половини ХІІІ - середини ХІV ст. Дослідники довели побудову князем Великого князівства Литовського і Руського Вітовтом фортеці й митниці наприкінці XIV ст. та їх функціонування у XV ст. У результаті батиметричних обстежень прилеглої частини р. Тягинки та Дніпра зафіксовано місця розташування переправ і пристані.
Саме тут колись стояв кам’яний замок святого Іоана (давній «Іоганесбург»), збудований литовським князем Вітовтом початку XV ст. на межі польсько-литовських володінь і був митним пунктом Великого князівства Литовського.
Завдяки своєму регіональному розташуванню в Нижньому Подніпров'ї фортеця становить значний інтерес для вивчення маловідомих сторінок доби середньовіччя, а саме — історії Литовсько-Руської державності, Золотої Орди, Кримського ханства, торговельний діяльності італійських міст (Генуї та Венеції) на Чорному морі, контактів Османської імперії та українського козацтва.
За типом побудови мурів, планування внутрішнього простору Тягинська фортеця дещо схожа з литовським Тракайським замком, а деякі елементи планування системи будівництва мурів мають також аналогії в генуезьких фортецях Північного Причорномор’я цього ж часу, як, зокрема, Судакська фортеця.
Історичних свідчень про Тягинь не так багато.
Князь Мишецький у своїй «Истории о запорожских козаках» пише, що місто на р. Тягинціь «побудоване там від давніх німецьких народів бувших Франків».
Франками тоді називали генуезців, які ще наприкінці XІІІ ст. почали займати портові міста Криму, а з другої половини XIV ст. — Північного Причорномор’я та Приазов’я. У 1993 та 2003 рр. на городищі знайдені срібні генуезькі монети «аспри», карбовані монетним двором м. Кафи (1418−1475). В Тягинці вело торгівлю чимало генуезьких купців. Зайняли генуезці це місто, чи будували наново, — не відомо, але очевидно, що відбувалося це за згодою, або разом зі ставлениками Золотої Орди.
З історичних джерел відомо, що влітку 1398 р. князь Вітовт, який домовився про взаємодопомогу з пруським лицарським орденом Іоаннітів (госпітальєрів), «ходив» на татар в інтересах хана Тохтамиша та взяв під контроль Литви Пониззя Дніпра.
Про це йдеться у «Хроніці Іоанна фон Поссільге»: у 1398 р. Вітовт «…пішов на татар десь за 200 миль за Вільнюсом, й побудував замок на річці Дніпро, й країна навколо підкорилася йому». Замок був вибудуваний з глини й каменю протягом 4 тижнів, й цей замок називався Замок Святого Іоанна.
У ньому була залишена застава з «кавалерів, вершників, піших сарвандармів, капелана й донатів (світських братів ордену)». Також вже цілком впевнено можна сказати, що тут був водопровід, про що свідчать його керамічні залишки, а це ознака високого цивілізаційного рівня
Вірогідно, в середині століття фортеця була зруйнована татарами (перекопською ордою). Наприкінці століття (1492 р.) укріплення, засноване на острові, вже входило до складу татарських володінь і в такій якості існувало до XVIII ст.
Отаке переплетіння історії, народів та культур! Навіть тяжко уявити собі яким це місце було в 15 сторіччі!
Козаки
Історичний Тягинь є знаковим і заповітним для всієї України місцем, адже саме з цим ім'ям пов’язана перша писемна звістка про українських козаків.
У 1492 р. саме під Тягинкою козаками було розбито турецький корабель. А це — принципова подія, адже вважалася першою згадкою про українське козацтво.
Ця перша згадка про козаків — лист відповідь Великого князя Литовського Олександра до Кримського хана Менглі-Гірея 1492 р.: «Писав до Нас у ярлику своєму, — нагадує Олександр, — що Наші люди — канівці і черкасці, прийшовши по Дніпру, під Тягинею корабель твій розбили…»
На місці городища в 1992 році встановлений пам’ятник на честь 500-ліття українського козацтва «Козацька Слава» у вигляді колони з фігурою Св. Архістратига Михайла.
У 1673 р. Тягинь була атакована козацьким ватажком Іваном Сірком, а у 1693 р. Семеном Палієм.
Твердиня припинила своє існування наприкінці XVII століття у зв’язку з походами гетьмана Івана Мазепи у пониззя Дніпра.
Фрагменти стін фортеці збереглися на березі біля старого мосту.
Назва фортеці Тягинь
Існують різні версії походження назви «Тягинка». Татарська виводиться від титулу («князь»), або дієслова «можу». Це може бути також поширене ім'я Тигин або Тегине. Один з кримських мурз Тегине, наприклад, був на службі князя Вітовта, користувався його довірою і, теоретично, міг заснувати поселення з власним ім'ям.
Слов’янська версія ґрунтується на тотожності цього слова з поняттям переправа. Наприклад слов’янське плем’я тиверців, яке населяло Придністровські землі у Х ст., для позначення перепав вживало слова «тянути», «тягнуть», «толкать», «тункать». Інша, слов’янська ж, версія виводить слово «Tehinka» від «стяжати», «стягать». Тобто це — місце «стягнення» мита, митниця.
З турецьким завоюванням змінюється кордон, Нижній Дніпро відходить під османсько-кримську владу й існування прикордонної митниці та перевозу на Тягинці втратило попереднє значення. Більш важливою на той час стала Таванська переправа, а також фактично прикордонні фортеці Доган-Гечит (або Гази-Кермен) (в Бериславі) та Іслам-Кермен (або Аслам-Городок) (в Каховці), які на ній лежали. В «Описі України» Гійома де Біплана 1660 р., Тягинська переправа навіть не згадується .
Артефакти та крах ідеї дикого поля
У процесі розкопок 2018 р. на фортеці Тягин знайдено і внесено до Польового опису 1306 артефактів, переважну більшість яких складали керамічні вироби.
Надзвичайно важливими вчені вважають знайдені речі литовської матеріальної культури — накладки на шкіряні гаманці, арбалетні болти, елементи прикрас, що засвідчують перебування вихідців із Литви на території фортеці.
У нижніх шарах розкопів знайшли шпильку від фібули (середньовічна металева брошка, якою кріпили одяг) та дві накладки на литовську шкіряну сумку-гаманець, яка називалася каліта.
Так, було відомо, що литовські війська просунулися далеко на південь, на Наддніпрянщині і могли будувати тут фортеці та міста. Але одна справа — письмові джерела, інша справа — археологія, яка або їх підтверджує, або спростовує. Так, ми ще не знаємо, скільки було фортець, де точно і які, але факт присутності литовського поселення тут, на Тягині, вже доведено.
Для нас, українців, це дуже важливо. Тому що сьогодні наші «сусіди» люблять насаджати наратив «Дикого поля», ніби то тут ніхто ніколи не жив, і тільки з приходом Катерини степи стали освоювати, будувати поселення та розвивати культуру. Але знахідки на Тягіні показують не вигадану, а реальну картину нашої історії. Вони підтверджують розвиток тут культур Золотої орди, Великого литовського князівства, а згодом Кримськотатарський ханства. То справжній «котел народів». Тут жили, торгували, будувалися та укладали шлюби між собою люди зовсім різних народів. І тепер завдяки виявленим знахідкам ми можемо додати нові сторінки в історію культури не лише України, а й багатьох держав.
Розповім ще трошки про артефакти і знахідки на розкопках фортеці Тягинь
Також знайшли тут багато дорогого посуду часів Золотої орди та кримськотатарського ханства. Але найцікавіше — на височині, неглибоко під землею, виявлено залишки керамічного водопроводу, якому понад 500 років. Уявляєте?
І ми ментально були ближчими до західної культури. А відстала імперія не могла дати нам розвиток. Новоросія це таке собі ОРДЛО 18 століття. Причорномор’я було воєнним шляхом віджате, вся історія старанно підтерта і заідеологізована.
Один в один те, що відбувається сьогодні, правда?
Цікавим артефактом також є чотири монети кримськотатарського ханства часів династії Гіреїв із зображенням знака, що й досі зображується на національних прапорах кримськотатарського народу. Народу, який на теренах теперішньої незалежної України міг вільно жити та розвивати свою культуру. Так чий же тоді Крим?
Реконструкція
І щодо реконструкції.
Хочу трошки помріяти про то, як воно все могло би бути. На сучасній території фортеці Тягинь, за умови завершення археологічних досліджень, міг би теж височіти середньовічний замок, реконструйований і зведений за матеріалами розкопок, тут могли б бути побудовані й інші цікаві об'єкти міської інфраструктури середньовічного міста, пов’язані із кримськотатарською культурою.
Це все варто зробити для того, щоб середньостатистичний турист міг оцінити масштаби і значення знахідки. Побачити на власні очі якою фортеця Тягинь була колись.
Є купа прикладів подібних реконструкцій закордоном. Навіть в Україні є парк Київська Русь — відтворення Древнього Києва V—XIII століття, столиці великої середньовічної держави Київська Русь, в межах його історичного центру, відомого як Дитинець Києва або Град Володимира. Там відбудовується архітектурний образ міста в повному обсязі, в масштабі 1:1, з урахуванням знань сучасної науки.
Просто треба зрозуміти, що історію треба берегти незалежно від того, які народи її творили — українці, поляки, угорці, німці, молдавани, татари та інші. Тепер це наша історія!
З огляду на значення фортеці Тягин в історії України й Литви, пам’ятка набуває не лише національного, а й міжнародного значення. Це місце переплетіння історичних шляхів цивілізацій тюркських народів і народів Балтії та України.
За козацької доби йшли українці, як оспівується в думах, «в охотне військо гуляти, під город Тягиню на Черкень долину». Потім вони збирались там на розкопки. Сьогодні сучасні козаки відвойовують нашу землю у московіїї саме в тих краях. Тягинський історичний пул зміцнюється.
