Підкамінь — поселення «Під Каменем», тепер селище міського типу Бродівського р-ну. Назву виводять від Каменя, що має ще іншу назву Чортів Камінь. Власне, друга назва овіяна численими легендами та переказами, пов’язаними з її походженням. В околицях Підкаменя пролягає водорозділ басейнів Дніпра та Дністра. Тут сходяться пасма Гологір, Вороняків та Кременецьких гір. Саме тут починаються Подільські Товтри, або Медобори.
Ця скеля висотою 16 метрів унікальна тим, що поруч з нею немає інших кам’яних утворень подібного роду. 1441 рік вважається роком першої згадки про Чортів камінь, але зрозуміло, що камінь стояв тут і до цього. Він сформувався на дні Сарматського моря, яке існувало в цих місцях близько 10 або 15 мільйонів років тому. Приблизний вік цієї скелі становить 11 мільйонів років.
Чортів камінь має висоту приблизно 16−17 метрів (еквівалентно трьохповерховій будівлі) і ширину 8−10 метрів. Загальна висота височини, на якій він розташований, становить 443 метри.
Це надзвичайне геоморфологічне утворення, і поряд з ним немає гір або інших кам’яних масивів, які б могли би пояснити його появу тут, ніби його сюди приніс хтось інший.
Існує легенда про те, що колись чорт намагався принести цей камінь з Карпатських гір до Почаївської лаври, але, коли дістався до цього пагорба, вже ранок настав, і він випустив камінь, який залишився лежати приблизно за 15 кілометрів від лаври. Інша версія легенди стверджує, що чорт просто відірвав шматок від Карпат і кинув його в лавру, але схибив.
Святоспасівська церква-фортеця?
Наукові дослідження свідчать, що під час існування Галицько-Волинського князівства на цьому камені була побудована церква, яка мала в основному оборонний характер. На вершині кварцового пісковика видно численні ямки та заглиблення, які служили для підтримки дерев’яних конструкцій і нагадують систему будівництва фортець у Карпатах, таких як Тустань і Бубнище.
Святоспасівська церква була споруджена в XII—XIII столітті і входила до південної оборонної лінії Галицько-Волинського князівства. І хоч зараз від храму не залишилося і сліду, Михайло Рожко, виконав гіпотетичну реконструкцію храму.
Цей пісковиковий об'єкт поділений тріщинами на три нерівні частини у верхній частині. Найбільша тріщина проходить через ці скелі в напрямку з північного сходу на південний захід. Вона розташована на висоті 7 метрів від основи скелі і була розширена штучно як у вертикальному, так і у горизонтальному напрямках. Вона має загальну довжину більше 10 метрів, і розширення та поглиблення свідчать про те, що ця тріщина була адаптована для забудови.
Тут також видно сліди сходів. В середній частині цього простору було вирізано поховання розміром 1,66−1,70×0,43−0,44 метра. З південно-західного боку вертикальної скелі виявлено нішу-аркосолію глибиною 0,80 метра, шириною 0,70 метра та висотою 0,68 метра. Вхід на вершину Каменя був організований з північно-східного боку.
Навколо всього периметра Каменя на різних висотах видно вглиблення та вруби, які служили для дерев’яних конструкцій. Ці конструкції значно розширювали верхню частину дерев’яної забудови, що знаходилася на вершині Каменя. Збережені пази і вруби шириною від 0,22 до 0,50 метра свідчать про значний розмір конструкції, яка тут існувала.
На вершині скелі видно дві спарені поховальні ями розміром 1,83−2,05×1,40−1,55 метра. Ще одна яма для поховання розташована на південному схилі Каменя. По всьому периметру вершини присутні горизонтальні пази, які давали змогу обгородити всю площу дерев’яними конструкціями. З північно-східного боку Каменя також поділено вертикальною природною тріщиною.
Прямо біля підніжжя Чортового каменя розміщені старовинні кам’яні хрести, які привертають увагу — поховання монахів. На деяких з хрестів ще збереглися витесані написи.
У підніжжі каменю було знайдено фрагменти посуду Висоцької культури (ХІ-VII ст. до н. е.). Можливо в ХІ-VII ст., з західного боку на Камені, була зроблена ніша у формі серця (для культових служінь).
Поблизу пагорба, на якому розташований Чортів камінь, розташовані дві печери. Одна з них служила підземним храмом, а інша була житлом ченців. Приблизно 200−300 років тому з цих печер видобували камінь для будівництва.
Половецьке святилище?
Цікаву думку щодо призначення Каменя як половецького святилища висловив М. Бандрівський.
«Можливість функціонування поганського капища у вже християнській Галицькій державі аж до ХІІІ ст. стане вірогідною, якщо взяти до уваги повідомлення літопису, що у 1093 році галицький князь Михайло Стополк за заслуги при здобутті Болеславом II Києва виділив половцям шмат землі на границях Червоної Русі і Поділля. Спираючись на давні акти, на сьогодні невідомі, ряд авторів стверджували, що головна садиба половців, про переселення яких мовив літопис, знаходилася в Підкамені і його околицях»
Назви сіл Печеніжин, Торки, Половці, Берендовичі та інші дають підставу думати, що кочівники могли мати і сталі поселення.
*З книги Архітектура та система оборони Карпат в Княжу Добу, Михайло Рожко
Рожаниця, Род та словянські божества
Крім того, існують свідчення, що тут колись існувало язичницьке святилище. Можливо, назва гори, де тепер розташований монастир, «Рожаниця», виникла вже в слов’янські часи, і пов’язується з поняттями родючості і народження, які важливі для язичницьких богів Роду та Рожаниці у віруваннях наших предків. Рожаниці - невидимі жіночі істоти, які з народженням людини починають дбати про її долю.
У краєзнавчій літературі його зафіксовано як «святилище для звершення обрядів у місцевих слов’янських родових громад».
Деякі дослідники, зокрема Б. Рибаков, приписували Родові функції початкового слов’янського божества перед формуванням язичницького Пантеону в епоху Володимира Великого. Род — це
була позиція Бога-творця, найстаршого співтворця нового християнського Бога.
Род вважався «початком життя» і богом Всесвіту, розташованим на небі. За Рибаковим, історично Род і рожаниці стоять на другій стадії розвитку язичництва, і вони відображають культ землеробських божеств Рода і рожаниць. Вони були богами плодючості і вірувань у родючість. З джерел княжого часу знаємо, що Родові та рожаницям приносили в жертву хліб, сир і мед, а також віддавали волосся дітей та готували кашу для них.
«Історично дві рожаниці є попередницями Роду: це були богині плідності всього живого, які надалі стали матріальними богинями аграрної родючості (енеоліт). Род — подальша патріархальна стадія розвитку тих же уявлень, які переродилися у бронзовому часі в первісний землеробський монотеїзм. Автор XII ст. вважав, що культ Роду був характерний не лише для слов’ян, а й для багатьох народів Близького Сходу і Середземномор’я»
Незважаючи на те, що рожаниці, можливо, належали до демонології, а не до пантеону богів, існують згадки про них у церковних (релігійних) текстах з княжого часу, поруч із Родом. Також варто зазначити, що в східних слов’ян існувала традиція персоніфікованої Долі. Назва гори Рожаниця у Підкамені залишається без однозначного пояснення щодо її первісного ідеологічного значення, і залишається лише можливість припускати.
Монастир
Ще одним символом Підкаменя є монастир. Раніше цей монастир називався Домініканським монастирем у Підкамені, а сьогодні він відомий як Монастир Походження Древа Хреста Господнього. Це пам’ятка релігійної архітектури 17−18 століть і один із трьох найбільших католицьких монастирів на Заході України.
Він розташований на височині і оточений кріпосними стінами, тому його часто називають оборонним монастирем. Найважливішою подією в історії цього місця стала коронація Підкамінської ікони Божої Матері у 1725 році, на яку з'їхалося приблизно 200 тисяч вірян.
Місцезнаходження: селище Підкамінь, Бродівський район, Львівська область.
