Стільське городище — це один з наймасштабніших археологічних комплексів на теренах України, що датується періодом VIII-X століть і охоплює площу близько 250 гектарів. Розташоване на високому плато серед мальовничих буково-грабових лісів, воно було центром слов’янської держави Білих хорватів — племені, яке згадується у візантійських і давньоруських джерелах. У час розквіту населення міста могло сягати 45 тисяч осіб, що робить його наймасштабнішим давньослов’янським укріпленим поселенням у Східній Європі.
Географія і топографія
Городище розташоване на Бібрсько-Стільській височині, між річками Колодниця, Іловець і Барвінків, які є лівими притоками Дністра. Рельєф пересічений глибокими ярами і балками, що формували природні бар'єри та сприяли обороні. Центральна частина укріплення — дитинець — займала найвищу точку, оточену кількома лініями валів і ровів. Оборонні вали мали дерев’яні стіни зі сторожовими вежами та надвратними спорудами.
Археологічні дослідження
Розкопки на території городища проводилися впродовж 1981−2000 років Верхньодністрянською археологічною експедицією. Дослідники виявили залишки понад 30 жител, господарських будівель, залізоплавильного комплексу, мощених вулиць, оборонних веж, брам та системи водопостачання. Найцікавіші об'єкти:
- Дитинець: простягався на 300×500 м, мав оборонний вал з дерев’яною стіною і ровами.
- Передмістя: територія ремісників, купців, духовенства. Знайдені численні заглиблені житла з печами-кам'янками.
- Фортифікації: вали завширшки до 13 м, довжиною понад 10 км.
- Інженерні споруди: шлюзова система на річці Колодниця для сполучення з Дністром, збережені залишки гребель.
Давня гідротехніка
На околицях городища виявлено залишки гідротехнічної системи, яка з'єднувала Стільсько з Дністром. Дослідники припускають, що річка Колодниця була спеціально розширена або частково перегороджена, щоб створити водний шлях довжиною до 11 км. Ця система включала греблі, шлюзи та русла, якими можна було сплавляти човни. Це був не лише транспортний, а й стратегічний інструмент — місто мало прямий вихід до великої водної артерії.
Господарство і побут
Місто мало складну соціальну структуру: феодальна верхівка жила на дитинці, міське населення — в укріпленому передмісті. Люди займалися землеробством, гончарством, виплавкою заліза, торгівлею. На околицях знайдені залишки поселень-сателітів, святилищ, некрополів.
Житла
Були як заглибленого типу (напівземлянки), так і наземні зрубні будинки. Печі мали спеціальні передпічні ями. Часто будівлі групувалися в господарські двори кількох родин. Виявлено навіть підвали та пивниці.
Виробництво
Залізоплавильний комплекс мав горни, агломеративну піч, ями для вугілля, відстійники. Знайдено десятки кілограмів залізних злитків. Гончарні вироби — це горщики, миски, сковорідки з орнаментами або без, виготовлені з ретельно підготовленої місцевої глини.
Культові об'єкти
Камінь Диравець
Розташований у селі Дуброва, камінь Диравець (також відомий як Жертовник або Храм Сонця) — це культовий об'єкт дохристиянської епохи. Скеля з отвором-колом у центрі вважалася символом сонця або «воріт до іншого світу». Ймовірно, використовувалась для жертвоприношень, а пізніше — як капище або культовий центр.
🪨 ФАКТИ ПРО КАМІНЬ ДИРАВЕЦЬ (Стільсько, Львівщина):
🔸 Природна брила чи культовий об'єкт?
Камінь має виразний отвір наскрізь — «дирку», звідки й назва. Вважається, що він мав ритуальне значення для мешканців городища.
🔸 Археологи припускають, що через отвір у камені проходили ініціації або обряди очищення. Можливо, це була святиня білих хорватів або ще раніших племен.
🔸 Вхід у «інший світ» — одна з версій говорить, що дирка в камені символізувала портал між світами живих і мертвих.
🔸 Камінь розташований неподалік від залишків святилища і печер, що додає йому містичної ваги.
🔸 У день літнього сонцестояння сонце світить просто крізь дирку, що може вказувати на астрономічне або календарне значення об'єкта.
🔸 На поверхні каменя видно сліди обробки, ніші, жолобки — ознаки людського втручання, не лише природного походження.
🔸 Дослідники порівнюють його з мегалітами та культовими каменями інших індоєвропейських культур.
Святилище в Ілові
На мисі над річкою Іловець знайдено комплекс валів, жертовних ям, вогнищ, бронзових предметів. Після християнізації тут могли збудувати невеликий замок, а в печерах жили монахи-відлюдники.
🌞 ФАКТИ ПРО СВЯТИЛИЩЕ В ІЛОВІ (поблизу Стільська, Львівщина):
🔸 Давнє язичницьке святилище — одна з найвідоміших культових пам’яток дохристиянського періоду в Україні.
🔸 Розташоване на хребті неподалік від села Ілова, в зоні Стільського городища — ймовірної столиці білих хорватів.
🔸 Комплекс включає площу з вирубаними в скелі троноподібними заглибленнями, жолобами, нішами, які ймовірно використовувались для ритуалів.
🔸 Центральна частина святилища — кам’яний «трон» або жертовник, можливо, для поклоніння сонцю чи предкам.
🔸 Археологи знайшли поруч фрагменти кераміки, кістки тварин — ймовірні залишки жертвоприношень.
🔸 Святилище мало астрономічну орієнтацію — певні заглиблення та вирізи збігаються з точками сходу сонця на сонцестояння.
🔸 У Ілові простежується безперервність сакральної традиції: від трипільських часів до доби білих хорватів (VII-X ст.).
🔸 Місцеві мешканці здавна вважають цю територію «святою» — навіть за радянських часів туди таємно приходили молитися.
Символічне значення
Слово «Стільсько» виводять від «стол», тобто престол. Це підтверджується архітектурною складністю укріплень, а також згадками у візантійських та папських джерелах про місто Стільсько як митрополичу резиденцію.
Сучасний стан і загрози
Стільське городище було відновлено як історико-культурний заповідник у 2015 році. Проте територія досі частково недосліджена і не має повної охорони. Місцеві жителі використовують печери як погреби, частина валів руйнується, а язичницькі святині перебудовують під християнські пам’ятки. Ініціативи з арт-резиденцій і фотопленерів, зокрема проект «В об'єктиві — культурна спадщина», спрямовані на підвищення обізнаності та охорону місця.
Висновок
Стільське городище — це не лише археологічна пам’ятка, а й осередок багатошарової культури, що поєднує язичництво і християнство, військову справу і ремесла, урбанізм і природу. Камінь Диравець є ключем до розуміння дохристиянських вірувань слов’ян. Обидві пам’ятки потребують збереження, дослідження та інтеграції у культурний простір сучасної України.
