Село з промовистою назвою — Заклад — на перший погляд видається звичайним пунктом на карті Львівщини, загубленим між Миколаєвом, Демнею та Дроговижем. Та його історія — складна, багатошарова і часом трагічна. Саме тут граф Станіслав Скарбек вирішив звести величезний благодійний палац-інтернат для сиріт і убогих. Будівля, що мала стати символом гуманізму, освіти та опіки, згодом перетворилась на місце страждань і занепаду — від радянських катівень до сучасної психіатричної лікарні та виправної колонії.
Ця стаття — спроба розгорнуто, з повагою до історії, розповісти про палац, каплицю, музей і самого мецената.
Граф Станіслав Скарбек: людина, що мислила масштабами Європи
Станіслав Скарбек (1780−1848) — не просто багатий шляхтич, а видатний меценат, що залишив по собі вагомий культурний слід. Саме завдяки йому у Львові з’явився театр, який на момент відкриття 1842 року був найбільшим у Європі — залою на 1460 місць (нині — театр ім. Марії Заньковецької).
Попри численні подорожі до Франції, Австрії, Чехії та Італії, Скарбек залишався вірним Галичині. Він мав палац під Віднем — у Нуссдорфі, але саме у галицькому селі вирішив збудувати його «молодшого брата» — величезний заклад для сиріт і старих.
Офіційно місце обрали після того, як влада Львова відмовила Скарбеку у зведенні притулку в межах міста. Тоді він придбав ділянку землі поблизу Дроговижa, поруч з Демнею. Територія була мальовнича: навколо ліс, джерела, дорога поруч. Від початку будівництва у 1840-х і до урочистого завершення в 1888 році (вже після смерті Скарбека) село отримало нову назву — Заклад — на честь інституції, що стала його центром.
Архітектура палацу: амбіція у камені
Будівлю звели у стилі англійського неоренесансу. Величезний П-подібний палац із чотирма п’ятиповерховими баштами вражає масштабом і сьогодні. Три поверхи головного корпусу, чотири у бічних крилах, башти, ландшафтний парк з озером, теплиці, альтанки та навіть оранжерея — усе мало підкреслити значущість і місію закладу.
Але найбільше вражає не архітектура, а ідея: Скарбек хотів створити середовище, де сироти та літні люди зможуть жити гідно, здобути освіту та професію.
Заклад був відкритим для дітей будь-якої національності, однак навчання велося польською і в католицькому дусі. Установа приймала до 400 осіб — 250 хлопців, 150 дівчат і 60 старих. Дівчат навчали городництву, куховарству, шиттю, хлопців — ремеслам і навіть винокурінню. Заклад мав власну Крайову школу ремесел.
Окреме місце в історії посідає Денис Січинський — композитор, який 10 років працював тут вчителем музики. Саме в Закладі він написав хор на слова Т. Шевченка, кантату на слова Грінченка, марш «Сагайдачний» та інші твори.
Музей і сучасна спадщина
Сьогодні на другому поверсі палацу працює кімната-музей «ZAKLAD», присвячена історії інтернату та самому Скарбеку. В експозиції — рідкісні фотографії, документи, витяги з щоденників, згадки про вихованців і вчителів. Поруч — театр і артгалерея, де виставляють роботи пацієнтів психіатричної лікарні.
Цей музей — одна з небагатьох спроб зберегти і вшанувати пам’ять про справжнє призначення цього місця.
Каплиця-усипальниця Скарбека
Поруч, у Закладівському лісі, серед хащів захована каплиця — родинний склеп Скарбеків і Яблоновських. Спочатку графа поховали у Львові, але згідно з його заповітом, у 1888 році тіло перенесли сюди. Каплиця — приклад класицистичної меморіальної архітектури початку XIX століття.
На жаль, доля каплиці — сумна. У 1939 році її сплюндрували радянські окупанти, викинувши рештки Скарбека з крипти. У 2009-му впав дах. Сьогодні — це моторошна руїна без жодного знаку пам’яті. Цвинтар навколо теж знищено.
Стан палацу після 1939 року: від сиротинця до колонії
У 1917−1920 рр. у палаці розмістився полк Будьонного, що спалив унікальну бібліотеку й розграбував майно. З 1939 року більшовики знищили гробницю, а в одному з корпусів відкрили радянський сиротинець, який швидко перетворили на тюрму НКВС.
У 1984-му відкрито Миколаївську виправну колонію № 50. У головному корпусі — Львівська обласна психіатрична лікарня.
Любовна історія графа Скабека
Згідно з переказами, Скарбека пов’язувала з Закладом ще й особиста історія: його коханою була місцева жінка на ім'я Анна — дружина конюха. Подейкують, що двоє з її чотирьох дочок мали в собі «дещицю шляхетної крові». Для Анни граф побудував найгарніший будинок у Миколаєві (нині — будівля казначейства на вул. Шептицького).
Занедбаний символ гуманізму
Заклад — це пам’ятник великій ідеї, яка з часом втратила свій сенс через політичні злами, мародерство і байдужість. Палац, що міг би стати туристичним магнітом і освітнім центром, стоїть на перетині між архітектурною пам’яткою та установою із закритим доступом. У каплиці, що могла б бути меморіалом, — лише руїни.
Граф Станіслав Скарбек залишив після себе більше, ніж будівлі. Він залишив концепцію соціальної відповідальності, що й сьогодні є надзвичайно актуальною. Можливо, прийшов час повернути Закладу хоча б частину того сенсу, що вкладав у нього його засновник.
