Верецький (Середньоверецький) перевал лежить на межі Львівської та Закарпатської областей, на висоті майже 840 метрів над рівнем моря. Місце саме по собі непримітне — стара, нині малоїзджена дорога, гори, ліс. Але саме тут понад століття точиться суперечка, яка виходить далеко за межі географії: про історичну пам’ять, національні міфи та політику сусідніх держав.
1. «Ворота» для цілого народу — угорська легенда
Для Угорщини Верецький перевал — місце майже сакральне, точка відліку державної історії.
Згідно з традиційною версією, у 895−896 роках союз семи угорських (і, можливо, кількох тюрко-хозарських) племен на чолі з князем Алмошем та його сином Арпадом перейшов через Карпати, тікаючи від печенігів, і спустився в Тисо-Дунайську низовину — на «нову батьківщину». Ця подія в угорській історіографії зветься Honfoglalás — «Знайдення Батьківщини».
На честь тисячоліття цієї події наприкінці XIX століття угорська влада почала встановлювати пам’ятні знаки — і саме тоді, у 1896 році, вперше з’явився монумент на Верецькому перевалі. У нинішньому вигляді — сім кам’яних блоків символізують сім племен — пам’ятник стоїть із 2008 року.
2. Чи справді угорці переходили саме тут? Погляд істориків та археологів
А ось тут починається найцікавіше: єдине писемне джерело, на якому базується вся ця легенда, — це «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців»), хроніка, написана анонімним нотарем угорського короля Бейли III приблизно на початку XIII століття — тобто через три століття після самих подій.
Дослідники, зокрема й угорські, ставляться до цього тексту дуже обережно:
- Часова дистанція. Автор хроніки жив на 300 років пізніше описаних подій і, вочевидь, компенсував брак джерел легендами й переказами.
- Політичний контекст написання. Кінець XII — початок XIII століття — час, коли угорські королі активно претендували на Галичину й Волинь. Історики звертають увагу, що хроніка мала обґрунтувати саме ці претензії, тому описує тогочасні міста й політичні реалії так, ніби вони існували вже у IX столітті. Показовий приклад: у хроніці згадується місто Володимир — але його насправді заснував київський князь Володимир Великий лише наприкінці X століття, через сотню років після описаного «переходу».
- Археологія мовчить. За словами закарпатських археологів, немає жодних матеріальних свідчень того, що угорці справді долали Карпатські перевали в кінці IX століття. Натомість усі попередні кочові народи — гуни, авари, булгари — рухалися в Європу через так званий «Дунайський коридор» між Карпатами й Чорним морем, а не через лісисті гірські перевали.
- Логістична неправдоподібність. У той період дорослі чоловіки-угорці, за свідченнями джерел, перебували у військовому поході проти Дунайської Болгарії на Балканах. Отже, через гори мали б пробиратися переважно жінки, діти та худоба — причому лісистими перевалами, де на кінець IX століття не існувало жодних доріг.
- Знахідки належать не угорцям. Археологічні пам’ятки кочівників, знайдені на Закарпатті біля Берегова, Соломонова, Свалявщини, датуються кінцем X століття — тобто на сто років пізніше за легендарний перехід угорців. Найімовірніше, це сліди печенізької орди, яка після поразок від київського князя Святослава і згодом князя Володимира тікала на захід і саме тоді протоптала першу стежку через Верецький перевал.
- Слов’янське населення краю у цей період — це прості розрізнені землеробські поселення без ознак якоїсь державної організації, а не могутнє «князівство Лаборця», описане Анонімом.
Тобто наукова позиція обережна й доволі однозначна: сам факт масового переходу угорських племен саме через Верецький перевал у IX столітті не має археологічного підтвердження і спирається виключно на пізню, ідеологічно заангажовану хроніку. Це не означає, що угорці ніколи не перетинали Карпати — археологи припускають, що вони робили це в різний час різними шляхами, — але конкретна «канонічна» історія про Верецький перевал як «ворота» — швидше зручний національний міф, ніж встановлений факт.
3. Пам’ятник, який то з’являвся, то зникав
Історія самого монумента — це окрема сюжетна лінія, що добре ілюструє, наскільки політичним є питання таких символів.
- 1896 рік — перший пам’ятний знак на перевалі, встановлений під час святкування тисячоліття Угорщини. Тоді ж подібні знаки з’явилися ще у шести точках колишньої Великої Угорщини — у сучасних Словаччині, Сербії та Румунії.
- 1919−1939 роки — під час належності краю Чехословаччині відомостей про існування знака немає; найімовірніше, його демонтували, як і аналогічні угорські символи в інших країнах.
- 1939 рік — після окупації Угорщиною Карпатської України знак відновлюють, але вже за кілька років, у 1944-му, він знову зникає.
- 1995−1996 роки — напередодні 1100-ліття угорського «здобуття батьківщини» починається нова спроба відбудови, яка натрапляє на протести української громадськості й зрештою зупиняється рішенням Кабміну.
- 2008 рік — попри протести низки обласних рад, наукових інституцій і громадських організацій, монумент таки відкривають — без офіційного анонсування дати.
Показово, що з семи знаків, встановлених за законом 1896 року, лише два досі стоять у межах сучасних кордонів Угорщини. Аналогічні пам’ятники в Братиславі, Брашові, Белграді та Мукачеві були знищені ще у 1918−1924 роках — місцева влада тоді розглядала їх як символи угорського шовінізму. У 2022 році, вже під час повномасштабної війни, з Мукачівського замку демонтували фігуру птаха-турула, встановлену туди 2008 року за приватною ініціативою, і замінили її українським тризубом.
4. Конфлікт: перевал крові й символів
Головна причина, чому це питання настільки болюче для закарпатців, — це події березня 1939 року.
Після Мюнхенської змови Гітлер дав Угорщині «зелене світло» на захоплення щойно проголошеної в Хусті Карпатської України. Саме біля Верецького перевалу угорські та польські війська розстріляли близько 500 українських січовиків, які обороняли молоду державу. Загалом угорська окупація 1939−1944 років коштувала краю життя десятків тисяч мешканців.
Тому коли на тому самому місці, «на кістках» загиблих оборонців, зводили монумент на честь угорського завоювання — це сприймалося не як нейтральний історичний знак, а як демонстративна зневага. Протести проти будівництва підтримали Народний рух України, обласні ради Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини, провідні наукові інституції — Інститут національної пам’яті, Інститут українознавства.
У 2009 році на монументі з’явилися написи «Слава Україні!» та «Тут була Карпатська Україна!», що офіційно кваліфікували як вандалізм і порушили кримінальну справу — при цьому критики зауважували, що сам пам’ятник свого часу було зведено з порушенням українського законодавства.
Дехто з місцевих експертів і публіцистів пов’язував активізацію теми Верецького перевалу наприкінці 2000-х із ширшими політичними процесами на Закарпатті — рухом за визнання окремої «русинської» ідентичності та автономістськими настроями в регіоні, підживленими, за їхньою версією, певними політичними силами як в Ужгороді, так і в Києві.
5. Підсумок
Верецький перевал — приклад того, як географічна точка перетворюється на поле битви символів. З одного боку — угорський національний міф про «знайдення батьківщини», що спирається на пізню й політично заангажовану хроніку без археологічного підтвердження самого факту переходу саме тут. З іншого — реальна трагедія 1939 року і відчуття, що монумент на честь чужого завоювання, поставлений буквально на місці масового розстрілу українських оборонців, є не жестом добросусідства, а символом реваншизму.
Показово, що подібні пам’ятники в інших країнах регіону — Словаччині, Сербії, Румунії — були демонтовані ще на початку XX століття як символи угорського шовінізму. Це робить закарпатський випадок радше винятком, ніж нормою, і пояснює, чому питання демонтажу монумента й досі регулярно повертається в українському публічному просторі.
